Факти про павуків: Укуси певних видів павуків, визивають у людини сильну ерекцію. У павуків немає скелета всередині тіла. Вони мають тверду зовнішню оболонку, так званий « екзоскелет ». У міру зростання павукові необхідно скидати стару тісну оболонку. Відчувши запах крові павуки втрачають контроль над собою. Павутина має величезний потенціал міцності. Павутина завтовшки в олівець зможе зупинити Боїнг на повному ходу. В даний момент розробляються надлегкі і міцні бронежилети з використанням павутини. За один раз паучиха може народити 200000 паучат . Панцир павука настільки міцний , що міг би витримати ядерний вибух. Павук – скакун здатний стрибнути на відстань, довшу за його власне тіло в 50-75разів. Самців павуків набагато менше ніж самок і вони менші за розміром. Найчастіше після спарювання самка павука з’їдає самця. Життя самців павуків в рази або навіть в десятки разів коротше ніж у самок. Самці павуків протягом життя можуть міняти свою орієнтацію, якщо не можуть знайти собі партнера. В основному павуки мають 8 очей різних розмірів , але у деяких видів буває і 12 , і 4 або просто по 2 ока. Не дивлячись на таку велику кількість органів зору павукоподібні дуже погано бачать. Настільки погано , що ця відстань в середньому дорівнює 30 см.   Тарантул здатний прожити без їди 2,5роки. Зуби павуків називаються хелицерами . Це два вигнутих відростка розташованих біля основи рота. За допомогою хелицер павук проколює захисну оболонку жертви і вприскує отруту. Також разом з отрутою павук вводить в жертву травний сік. Через кілька годин він висмоктує розчинені нутрощі жертви.

Чому собака є другом людини ?

Як живуть вовки ?

Вовк, пес дикий (Canis lupus L.) — хижий ссавець з роду пес (Canis) родини псових (Canidae), що добуває їжу самостійно активним пошуком та переслідуванням жертв. Повсюди основу харчування вовків складають копитні тварини: в тундрі — дикі та свійські північні олені; в лісовій зоні — лосі, сарни, дикі свині, свійські вівці, корови, коні; в степу та пустелі — антилопи різних видів та вівці; в горах — дикі та свійські кози. Також відомий як сірий вовк, сірко, дикий собака або дикий пес.

3имові птахи України

Як правильно підгодовувати птахів узимку

Кіт свійський

Кіт сві́йський, або кі́шка сві́йська (лат. Felis silvestris catus), як і його родич кіт дикий (лісовий) — невеликий ссавець ряду хижих (Carnivora) . Сучасна назва походить від латинської назви cet , що використовується для позначення дикого кота, на відміну від свійського, який латиною називається felis.

Кіт знаходиться у тісному співіснуванні з людиною понад 9500 років[1] та є найпоширенішою хатньою твариною[2]. Поширений у всіх районах земної кулі. Україна входить в 10 країн з найбільшою чисельністю населення котів (станом на 2006 рік), ставши домом для 7 350 000 домашніх котів[3]. Загалом у світі нараховується близько 600 млн. (2015 рік) домашніх котів[4].

Коти бувають:

• Кольрові ;
• Ті що лізуть на ялинку ;
• Жовті ;
• Білі ;
• Чорні ;
• Драпуча ;
• Розумні .

Шерсть у котиків буває :

1. М'яка ;
2. коротка ;
3. довга ;
4. блохаста ;
5. чиста ;
6. брудна .

Білий ведмідь

Ведмі́дь бі́лий (Ursus maritimus) є найбільшим представником родини Ведмедевих, і, одночасно, найбільшим сучасним сухопутним хижаком; в харчових ланцюгах Арктики він уособлює найвищий рівень. Цей звір добре адаптований до умов свого існування: його щільне хутро та товстий шар жиру добре ізолюють організм тварини від холоду, білий колір чудово маскує при полюванні. Завдяки таким адаптаціям білий ведмідь здатний полювати на суходолі, на морській кризі, а також у воді
Білий ведмідь має циркумполярний ареал в Північному Льодовитому океані та на його узбережжях. Його розповсюдження на північ обмежене лінією постійної пакової криги, де майже не буває ополонок; найпівденнішим місцем, де зустрічали білого ведмедя, є затока Джеймс Бей в Канаді. Попри те, що кількість ведмедів на північ від 88° північної широти є дуже низькою, існують дані про те, що вони трапляються в усій Арктиці. Загальна кількість білих ведмедів в природі на 2006 рік оцінювалась приблизно в 20 тисяч особин.
Загальний ареал білого ведмедя поділяється на такі популяційні центри:

• Острів Врангеля та західна Аляска
• Північна Аляска
• Канадський Арктичний архіпелаг
• Ґренландія
• Земля Франца-Йосифа — Шпіцберген
• Узбережжя півострова Таймир та прилеглі території

Корсак та його життя

Корсак похож на обыкновенную лисицу, но заметно мельче (длина тела 50—60 см, хвоста — 25—35 см), с более крупными ушами и длинными конечностями. Высота в холке около 30 см. Вес — 4—6 кг. Морда короткая, сильно заостренная; скулы широкие; уши большие, широкие в основании, к концам заострённые.

Обычная окраска светлая, серая или рыжевато-серая, встречаются оттенки красного; брюхо беловатое или желтоватое, кончик хвоста тёмно-бурый или чёрный, подбородок светлый. Выражен сезонный морфизм в длине меха: зимой мех длинный и пышный, летом — короткий и прилегающий. Зимой возле хребта у корсака заметен седой налёт.

От обыкновенной лисы корсак отличается тёмным концом хвоста, от афганской лисы — менее длинным хвостом и белой окраской подбородка и нижней губы.

Корсак распространён в степях, полупустынях и отчасти в пустынях Юго-Восточной Европы и Азии наряду с обыкновенной и афганской лисами. Корсак водится от северного Ирана, Казахстана, Азербайджана, Армении, Афганистана и Средней Азии до Монголии и северо-восточного Китая

Життя Бурого Ведмедя

Вигляд бурого ведмедя є типовим для ведмедів взагалі. В нього міцний кремезний тулуб з високою холкою, масивна голова з невеликими вухами та очима. Хвіст короткий (6,5—21 см), часто повністю прихований в шерсті. Лапи міцні, з великими невтяжними кігтями довжиною 8—15 сантиметрів, п'ятипалі, стопоходячі. Шерсть густа, зазвичай забарвлена рівномірно або з деяким потемнінням основного кольору на морді та лапах.

рази більші за самок.

Бурий ведмідь утворює декілька підвидів (географічних рас), що відрізняються розмірами і забарвленням. Найдрібніші особини водяться в Європі, найбільші — на Алясці а також на Далекому Сході Росії в Уссурійському краї та на Камчатці — вони важать 500 і більше кг; попадалися гіганти вагою 700—1000 кг. Максимальний зафіксована вага самця камчатського ведмедя становила 600 кг, середня — 350—450 кг. Є відомості про те, що в осінній період вага особливо великих камчатських особин перевищує 700 кг. Найбільший ведмідь, спійманий на острові Кадьяк для Берлінського зоопарку, важив 1134 кг. Середня вага бурого ведмедя 200—250 кілограмів. Довжина європейського бурого ведмедя зазвичай 1,2-2 м при висоті в холці близько 1 м і масі від 100 до 400 кг; грізлі помітно більше — деякі особини, ставши на задні лапи, досягають зросту 2,8-3 м; ведмеді, що живуть в Сибіру, важать 400—600 кг. Дорослі самці в середньому в 1,6 рази більші за самок.

Хаскі

Сибірський хаскі — термін «хаскі» спочатку позначав самих ескімосів, так їх називали працівники Гадсонс Бей Компані. За іншою версією назва породи пішла від слова "хрипкий", що пов'язано із тим, що хаскі рідко гавкають. Це середнього розміру робочий собака.